17 серпня - 125-та річниця з Дня народження Дмитра Донцова.

Сьогодні Донцова називають "апостолом української ідеї", "батьком українського націоналізму", а його твори читають і перечитують українці від Львова до Луганська. Але це - лише відгомін тієї слави і впливу, які Донцов мав за життя. "Секрет" популярності його творів - в їхній актуальності і відвертості. Але не тільки твори, але й сама постать Дмитра Донцова є надзвичайно цікавими, особливо для нас, луганців.

Будучи визнаним "живим класиком" українського радикального націоналізму, Дмитро Донцов мав мішане українсько-російське походження - він народився поблизу Мелітополя, а його рід походив з Воронежчини. Так само і на Луганщині тисячі людей не певні, українці вони чи росіяни, адже в нашому краї перемішалися і ті, і інші. Дехто навіть вважає себе "недоукраїнцем"... Цю проблему Донцов вирішив для себе досить рано. В листі до Євгена Маланюка від 1931 року він відверто написав: "Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 років життя". Саме в їхніх творах він відчув те, що було суголосне його укранській душі, тому і зробив свій вибір на користь української нації, на користь свого українського, а не російського коріння.

Донцова не можна звинуватити у "вузьколобості", яку часто приписують націоналістам їхні опоненти. Вже в 14 років Донцов був знайомий з творами Гюго, Дікенса, Гете, Сервантеса, Шіллера та інших світових класиків. Взагалі, нестримний потяг Донцова до самоосвіти захистив його від російских впливів під час навчання у реальному училищі в Мелитополі, а пізніше - і у Петербурзькому університеті, де він здобув фах юриста. Як видно, Донцову "пощастило" зіштовхнутися з русифікаторством царського уряду особисто, але завдяки своїй українській самосвідомості він не поповнив ряди тих, про кого Шевченко писав "раби, підножки, грязь Москви". В студентські роки Донцов певний час був прихильником соціалістичних ідей. Будучи членом Української соціал-демократичної робітничої партії, він активно займався політикою, за що його було двічі заарештовано. Після другого арешту він виїхав до Галичини, а потім поступив до Віденського університету. У 1917 році Дмитро Донцов отримав ступінь доктора юридичних наук.

Приблизно в цей період він пориває з соціалістичними і ліберальними ідеями, зрозумівши, що за ними криється що завгодно, але не український патріотизм. Не знайшовши на політичній арені жодної ідеології, яка б послідовно обстоювала інтереси України і українців, Донцов розпочав створення власної духовно-політичної концепції - інтегрального націоналізму. Щоби викласти навіть в загальних рисах основні ідеї інтегрального націоналізму, не вистачить і цілої газети. Тож зупинимося на тих ідеях Донцова, які сьогодні є найбільш актуальними.

Одним із головних ворогів України Донцов вважав "провансальство" - ідейну течію, яка вбачає розвиток України лише в популяризації історії і народних традицій.Сьогодні такий умонастрій називають "шароварщиною". Дехто навіть вважає, що ота шароварщина - це і є націоналізм. Однак, така думка дуже далека від істини. Шануючи героїчні сторінки української історії, Донцов гаряче наголошував, що на одних калинових гаях і вишиванках державу не розбудуєш. У своїх чисельних статтях він говорив про необхідність сильної провідної верстви, яка б, відкинувши демократичні забобони, зуміла зорганізувати і повести за собою народ. Причому повести його не на поклін до Європи чи Росії, а повести до дійсної незалежності. Тож як можна вважати, наприклад, нинішню "помаранчеву" команду і Президента націоналістами? Не буває націоналістів, які ладні рачки плазувати, аби тільки їм дозволили постояти навколішках біля порогу "цивілізованого світу" чи "братської Росії"! "Націоналізм має боротися з "трьома М": З матеріялізмом, з Москвою і з... західньоевропейською мафією, що виступає під псевдонімом "демократії"" - так писав Донцов.Тільки свої сили, своя держава і своя армія - тільки до цього може закликати дійсний націоналіст. Для того, хто справді розуміє інтереси України, набагато важливіша обороноздатність країни і добробут громадян, ніж калинові гаї та популяризація старожитностей. Сьогодні це очевидно, як ніколи. Не захистили Грузію ані міжнародні угоди, ані міжнародне право, ані обіцянки західних "партнерів", які так подобаються нашим можновладцям-демократам.

Про демократію Донцов писав настільки влучно, що наші сучасні реалії впізнаються, як у дзеркалі.Читаймо: "Коли замаскована під "демократію" мафія має змогу впливати на правлячу еліту, в суспільстві наступає анархія: починається систематичне нищення християнської релігії і церкви... Далі - нищення моралі, одверта пропаганда порнографії, сексоманії, - в пресі, в телевізії, в літературі, в мистецтві, вульгарність "модерної" жіночої моди... Така сама вульгарність в модах "модерної" і "прогресивної" молоді, шал злочинства і параліч влади...". Хіба не точний опис нашого суспільства і тієї "демократії", яка знищує українців не менш успішно, ніж сталінські репресії...

Чого ж прагнув Донцов замість ненависної йому демократії? Донцов не був теоретиком соціально-політичного устрою. Концепцію націократичної держави виплекали інші - Микола Сціборський, Дмитро Мирон-Орлик, Ярослав Стецько. Донцов же заклав філософські підвалини нового суспільного ладу: націоналізм, вірність християнській релігії, традиції. Але під традиціями Донцов розумів, знов-таки, не вишиванки і рушники, а, перш за все, спадковість княжої та козацької слави, здобутки національного духу і культури. Ніколи Донцов не хворів отим "галичанством", яке часто закидають українським націоналістам на яке, на жаль, деякі націоналісти дійсно хворіють. Донцов, як ніхто, був далекий від того, щоб прагнути замкнутися у прикарпатському закапелку, тихо ненавидячи москалів. Навпаки, він обстоював ідею створення Великої Держави, яка не обиватиме порогів міжнародних інстанцій в пошуках жебрацької подачки.

Сьогодні ідеї Донцова (та й націоналізму взагалі) нерідко називають застарілими, посилаючись на "нові світові тенденції", "глобалізацію" і т.д. Натомість єдиноправильними називають "демократію", "лібералізм", "відкрите суспільство". Дехто відчуває ностальгію за совєтським минулим. Однак, саме життя вказує на те, що "демократичні цінності" (кажучи прямо - цінності західноєвропейських суспільств) у нас приживаються погано. Та й на Заході оті цінності вже вилазять боком - варто лише подивитися на засилля іммігрантів з Азії, легалізацію наркотиків, потурання сексуальним збоченцям, поширення сектантства, занепад сімейних цінностей і т.д. Неможливо повернення і в совєтське минуле, що б там не обіцяли комуністи або соціалісти. І ні Захід, ні Росія не будуватимуть нам сильну і незалежну державу. Україну можуть підняти тільки українці- так вчить український націоналізм. І чим скоріше ми це зрозуміємо, тим краще.